Історія 101-ї дивізії в операції Маркет-Гарден за наказами

Вересневий план 1944 року, відомий як «Маркет-Гарден», мав за один тиждень перетнути Рейн і завершити війну ще до кінця осені. Союзне командування вирішило висадити одразу три повітрянодесантні дивізії, а на землі їх мав підтримати XXX корпус британської армії. У південному секторі голландського коридору опинилася американська 101-ша повітрянодесантна дивізія, якій доручили захопити серію мостів від Сону до Ейндговена. На цих «Крикучих орлах» лежала відповідальність за долю всієї операції, і будь-яка затримка на південній ділянці загрожувала зривом плану в районі Арнема, де британські десантники мали зачепитися за плацдарм на північному березі Рейну.

Генеральні накази штабу Першого союзного повітрянодесантного корпусу, штабу 101-ї дивізії та її полків зберігають первинну інформацію про склад підрозділів, поставлені завдання, дати та обставини виконання окремих етапів операції. Завдяки цим документам можна реконструювати не лише загальний хід боїв, а й долю окремих батальйонів та рот при захопленні мостів і утриманні шосе. Друковані видання, присвячені архівним наказам армії США, дозволяють зіставити тактичні дії з офіційними формулюваннями, тож бойовий шлях «Крикучих орлів» у вересні 1944 року постає у найдрібніших деталях.

Склад дивізії та завдання напередодні викидання

У середині вересня 1944 року 101-ша повітрянодесантна дивізія під командуванням генерал-майора Максвелла Тейлора налічувала три парашутно-десантні полки — 501-й, 502-й та 506-й, а також один планерно-десантний 327-й полк. До дивізії входили 321-й і 907-й парашутні полки польової артилерії, 81-й зенітний дивізіон та інженерні підрозділи, здатні встановлювати понтонні переправи. За штатом «Крикучі орли» мали близько 11 тисяч осіб, проте фактично до десанту вирушило орієнтовно 6500 парашутистів і приблизно стільки ж планерних десантників, яких доправили окремо наступними вильотами на Waco і Horsa.

Планувальники Першого союзного повітрянодесантного корпусу розділили завдання між двома американськими дивізіями: 82-ій під командуванням бригадного генерала Джеймса Гейвіна мала опанувати мости в районі Неймегена, а на 101-шу покладали відповідальність за всю південну ділянку коридору від Сону до Ейндговена. Документи штабу Бреретона визначали для дивізії вісім ключових об'єктів: мости через канал Віллема в Соні й Ейндговені, переправи у Вегелі та Сент-Одебранде, греблю в Бокстелі та низку невеликих мостів через струмки й канави. Передбачалося, що дивізія утримуватиме коридор завдовжки близько 96 кілометрів до повного з'єднання з XXX корпусом.

Парашутистам доводилося діяти в умовах жорсткого дефіциту часу: десантування мусило відбутися протягом одного дня, а танки XXX корпусу мали пройти всю відстань від Ейндговена до Арнема менш ніж за дві доби. Через погано оцінену розвідкою концентрацію німецьких панцерних частин у районі Арнема план уже з першого дня спирався на припущення, що німецька оборона буде розрізнена. У наказах і протоколах нарад штабу 101-ї акцент ставився на швидкості виходу до мостів, а не на обороні визначених десантних зон, тож командири отримали широкі повноваження щодо самостійних рішень.

Десантування 17 вересня та перші бої за мости

17 вересня о 10 годині ранку над південною Голландією розпочалася наймасштабніша повітрянодесантна операція в історії. Парашутисти С-47 пройшли над лінією фронту під щільною зенітною протидією, і значна частина десанту розсіялася через дим від заводських пожеж, позначених німцями за аналогією з нормандською практикою. У документах полку зазначено, що 506-й парашутно-десантний полк під командуванням полковника Сінклера через неточність викидання зосередився лише наполовину протягом першої доби, тоді як 502-й зібрався порівняно швидко, а 501-й діяв найбільш впевнено завдяки випадковому збігу точки викидання із запланованим районом.

Найважливішою ціллю першого дня стало захоплення мосту через канал Віллема в Соні — єдиної перешкоди на шляху британської бронетехніки до Ейндговена. 1-й батальйон 506-го полку під командуванням підполковника Вільяма Коллінза, підкріплений саперною ротою, вийшов до мосту опівдні, але натрапив на заздалегідь підготовлені німецькі позиції з кулеметними гніздами й протитанковими гарматами. Після двогодинного бою міст вдалося захопити та закріпити на протилежному боці, про що в генеральному наказі полку зазначено, що колона XXX корпусу отримала можливість просування вже до 16:00 того ж дня, не зустрівши на мосту жодних перешкод.

Водночас 502-й парашутно-десантний полк полковника Майка Мікса оперував проти мостів через канал Віллема в Ейндговені та Доммелі у Сент-Одебранде. Інженерні роботи на мосту Ейндговена велися одночасно з боєм, оскільки німці встигли закласти вибухівку, але вибух спрацював частково, і центральна секція мосту обвалилася. Підрозділи 502-го забезпечили безпечний плацдарм, а 327-й планерно-десантний полк, який прибув на планерах лише наступного дня, одразу почав наводити понтонну переправу в умовах постійних обстрілів. По дорозі на північ сили дивізії взяли під контроль і міст у Вегелі, який сапери 101-ї встигли замінувати перед прибуттям противника, завдавши німцям значних втрат під час спроби підриву.

Коридор XXX корпусу та німецькі контратаки

Після того як у другій половині дня 17 вересня британські бронетанкові частини XXX корпусу вийшли на Ейндговен і з'єдналися з підрозділами 101-ї, командування дивізії перейшло до оборони розтягнутого коридору. Німці швидко усвідомили масштаб прориву і кинули в бій частини 9-ї та 10-ї танкових дивізій СС «Гогенштоуфен» і «Фрундсберг», а також 176-ту піхотну дивізію та залишки 59-ї дивізії. Фактично обстановка перетворилася на протиборство двох стратегічних задумів: союзники намагалися проштовхнути коридор до Арнема, а німці прагнули розрізати його у кількох місцях одночасно.

У документах, які стосуються переформування американських частин у Голландії, реорганізація 82-ї авіаційної дивізії після Неймегена демонструє, наскільки швидко противник намагався відновити свою боєздатність після серпневих боїв. Для 101-ї це означало постійну загрозу з боку понтонних і бронетанкових груп, які проривалися з півночі та сходу, намагаючись перерізати єдину комунікацію XXX корпусу. Оборонні позиції «Крикучих орлів» простягалися від Сону до Бокстела — близько 24 кілометрів відкритого шосе, що дістало свою похмуру назву Hell's Highway у наказах та звітах того періоду.

Міст	Відповідальний підрозділ	Дата захоплення	Стан переправи	З'єднання з XXX корпусом
Сон, канал Віллема	1-й батальйон 506-го полку	17 вересня 1944	Не пошкоджений	17 вересня, надвечір
Ейндговен, канал Віллема	502-й парашутно-десантний полк	17 вересня 1944	Зруйнований, понтон 18 вересня	17 вересня, пізно ввечері
Вегел, Доммел	501-й парашутно-десантний полк	17 вересня 1944	Не пошкоджений	18 вересня 1944
Сент-Одебранде, Доммел	502-й парашутно-десантний полк	17 вересня 1944	Не пошкоджений	18 вересня 1944
Бокстел, гребля	Інженерний батальйон 101-ї	18 вересня 1944	Пошкоджена, відремонтована	19 вересня 1944

Три доби 101-ша тримала коридор під безперервним тиском. Найкритичнішим епізодом став контрудар 16-ї танкової розвідувальної бригади та полку СС «Лангемарк» у районі Кунрюде, де «Крикучі орли» втратили шість артилерійських позицій і дві роти прикриття, але зберегли контроль над узбіччям шосе. У відповідь командир дивізії Тейлор передав резервні батальйони під командування бригадного генерала Ентоні Маколіффа, відомого своєю попередньою участю в Нормандії. Саме Маколіфф, який незабаром очолить 11-шу повітрянодесантну дивізію, на цьому етапі з власної ініціативи ухвалив рішення про нічні рейди уздовж шосе малими групами, що дозволило знизити втрати від раптових засідок противника.

Оборона «Пекельного шосе» і роль суміжних частин

Сили супротивника, особливо Kampfgruppe Waldmüller і Kampfgruppe Spindler, неодноразово виходили на околиці Сону та Бокстела, намагаючись перерізати коридор і відрізати XXX корпус від снабження. Протягом 19–22 вересня 101-ша дивізія вела запеклі бої, відбиваючи спроби противника встановити блокпости на мостах через канал Віллема та залізничних переїздах поблизу Вегел. Генеральні накази 502-го полку відзначають героїзм 2-го батальйону, який три доби утримував міст у Вегелі з ротою заміни і двома протитанковими знаряддями, постійно відчуваючи нестачу боєприпасів. Загальні втрати 101-ї в цій фазі операції становили понад 2200 осіб, що значно перевищувало початкові розрахунки планувальників і змусило штаб Тейлора звернутися по поповнення до Першої союзної повітрянодесантної армії.

На південному фланзі коридору XXX корпусу перебували американські частини, які мали стримувати наступ німецької 15-ї армії та не допускати її виходу в тил союзних військ. Як показує боєвий шлях 9-ї піхотної дивізії, сухопутні частини союзників посилили присутність у прилеглих секторах Голландії та Бельгії, і в наказах Першої армії США зафіксовано їхню взаємодію з повітрянодесантними на різних ділянках фронту восени 1944 року. Ця суміжна діяльність дозволила уникнути ширшого німецького контрнаступу з півдня, хоча німці кілька разів змогли здійснити локальні прориви до залізничних станцій і тимчасово порушити постачання.

Стабілізація фронту відбулася лише 25 вересня, коли підрозділи XXX корпусу остаточно закріпилися на рубежі від Ейндговена до Неймегена, а британська 1-ша повітрянодесантна дивізія була евакуйована з-під Арнема рішенням генерала Браунінга. 101-ша передала контроль над мостами британським і польським частинам, перейшла до операцій з утримання плацдарму та поповнення особовим складом із резервів. У документах штабу Тейлора цей момент визначено як фактичне завершення виконання завдань «Маркет-Гарден» для його дивізії, хоча окремі елементи дивізії продовжували бої ще до кінця вересня, допомагаючи відтісняти німців від кордону коридору.

Втрати, нагороди та підсумкові накази

За підсумками операції штабні документи Першого союзного повітрянодесантного корпусу та армійські накази зафіксували, що 101-ша повітрянодесантна дивізія втратила 2154 особи, з яких 341 убито, 1026 поранено і 787 зникли безвісти. Найбільших втрат зазнали 502-й і 506-й парашутно-десантні полки, тоді як 501-й і планерний 327-й полки мали порівняно менші втрати через виконання допоміжних завдань та пізніше входження в бій. Загальна кількість нагород, представлених у подальших наказах, свідчить про визнання масштабу подвигу: близько 700 «Бронзових зір» і чимало орденів «Срібна зірка» отримали учасники вересневих боїв упродовж наступних місяців.

У наказах про переведення, опублікованих після «Маркет-Гарден», штаб дивізії відзначив, що «Крикучі орли» виконали поставлені завдання в повному обсязі, попри значне розсіювання десанту і недостатню інформацію про ворожі сили. Фактично прорив німецьких танкових частин до Неймегена стався саме тоді, коли 101-ша вже вичерпала свої резерви на південній ділянці. Генеральні накази штабу Бреретона визнають, що подальший наступ XXX корпусу залежав би від своєчасного введення свіжих резервів, які так і не надійшли через панування німецької авіації над Арнем.

У наступні місяці 101-ша дивізія брала участь у визволенні Ейндговена, а згодом відзначилася в обороні Бастоньї під час Арденнського наступу. Для дослідників її шлях у «Маркет-Гарден» залишається одним із найкраще документованих в архівах армії США прикладів того, як невеликі з'єднання здатні виконати масштабне завдання навіть у складних умовах, коли противник має перевагу в живій силі та техніці.